Стомившись від марних словесних напучувань Олександра Лукашенка, міжнародне співтовариство перейшло до дій. Минулого тижня члени Європейського Союзу прийняли рішення відмовити в праві в’їзду в країни ЄС тридцяти високопоставленим білоруським чиновникам, яких вважають причетними до фальсифікації результатів недавніх президентських виборів, плюс глава держави. Зважаючи на все, Брюссель на цьому не зупиниться. Євросоюз розглядає також можливість заморожування рахунків деяких найодіозніших білоруських функціонерів. У ситуації, коли Брюссель посилює свою політику стосовно «останньої диктатури Європи», щонайменше неоднозначний вигляд має намічена на кінець квітня робоча зустріч у Славутичі Віктора Ющенка та Олександра Лукашенка: президенти повинні взяти участь у заходах, присвячених пам’яті жертв аварії на Чорнобильській АЕС.
У Києві ще не прийняли остаточного рішення щодо участі Віктора Ющенка в цьому «чорнобильському рандеву». Тут відчувають, що можуть зірвати банк: білоруси, які виступили ініціаторами зустрічі, дають зрозуміти, що заради неї готові піти на поступки українцям і підписати угоду про спрощене перетинання кордону в пункті пропускання Славутич—Комарин вантажів і спеціалістів, які направляються на ЧАЕС, а також ратифікувати українсько-білоруський договір про держкордон. Спокуса велика, оскільки Київ от уже котрий рік не може вирішити з Мінськом питання щодо цих принципових для нас документів. (Не забуваймо: юридичне оформлення кордону є одним із пріоритетів нашої держави.) Проте й ризики від цієї зустрічі чималі: може серйозно постраждати реноме України та її президента.
Річ у тім, що це буде перша закордонна поїздка Олександра Лукашенка після подій останнього місяця — сфальсифікованих президентських виборів, силового придушення протестів опозиції, а також прийнятого Євросоюзом рішення ввести персоніфіковані санкції проти великої групи білоруських чиновників. Очевидно, що в умовах міжнародної ізоляції найвищого керівництва для Лукашенка візит до країни, де відбулася демократична революція, — це не тільки акт моральної компенсації, а й можливість більш упевнено почуватися в політичному діалозі з Євросоюзом і Росією. Звісно ж, офіційна пропаганда трактуватиме факт зустрічі як визнання міжнародним співтовариством легітимності нинішнього білоруського режиму. Це — перше.
Друге: уже нині можна впевнено казати, що перша закордонна поїздка Олександра Лукашенка викличе хвилю критики на адресу Віктора Ющенка та офіційного Києва з боку Європейського Союзу і міжнародних правозахисних організацій. У розмовах з «ДТ» дипломати, які представляють країни ЄС, висловлювали своє здивування і говорили, що це буде дуже неприємним сигналом для Брюсселя. Наші співрозмовники думають, що стосовно Білорусі Київ має більш тонко поводитися в питанні організації та проведення зустрічей на вищому рівні.
Отже, як вчинить у цій неоднозначній ситуації українське керівництво? Очевидно, що незалежно від прийнятого рішення українсько-білоруські торговельно-економічні відносини розвиватимуться. Це засвідчив минулий рік. Однак, зважаючи на те, як розгортаються події, Київ, обираючи між репутацією та розв’язанням багаторічної проблеми, зупинився все-таки на останньому: хоч би хто очолював Білорусь, Україна має піклуватися про свої національні інтереси й хороші відносини з сусідньою країною, вважають прибічники зустрічі. Втім, пам’ятаючи про те, що «обіцяти, ще не означає одружитися», українська сторона обумовила можливе рандеву низкою умов. І головна з них — Мінськ має гарантувати Києву підписання угоди про спрощене перетинання кордону в пункті пропускання Славутич—Комарин і свою відмову від ув’язування ратифікації договору про держкордон з визнанням боргу українських суб’єктів господарської діяльності міждержавним.
Такі застереження не зайві, оскільки не можна виключати, що Олександр Лукашенко може запросто «кинути» українців і, прибувши на зустріч, не підписати документи, які цікавлять Київ, з «технічних» причин. А створювати такі несподіванки Олександр Григорович майстер. І не тільки, коли йдеться про білорусько-російські відносини. Наприклад, українсько-білоруський договір про держкордон, підписаний ще 1997 року, Мінськ і Київ домовилися ратифікувати одночасно. Проте, на відміну від нашої Верховної Ради, білоруський парламент дотепер цього не зробив, оскільки Мінськ став ув’язувати ратифікацію договору з т.зв. українським «боргом» Білорусі. До цього додамо, що, за наявною в «ДТ» інформацією, на той час, коли готувався матеріал, Мінськ не дав ще відповіді на українські пропозиції.
З другого боку, схоже, що в Славутичі українська сторона має намір обговорювати з білоруською не тільки проблеми, які породила чорнобильська катастрофа. Вочевидь, українці збираються під час рандеву президентів також обговорити й стан справ у Білорусі. І цей пункт також є однією з головних умов зустрічі Віктора Ющенка з Олександром Лукашенком. (До останнього часу білоруська дипломатія геть чисто відмовлялася говорити про ситуацію з правами людини у своїй країні, аргументуючи таку позицію тим, що «політику Олександра Лукашенка підтримують понад 80% білоруських громадян».) Не виключено, що такий підхід Києва до організації візиту Лукашенка сприятиме тому, що Євросоюз не буде настільки критично налаштований стосовно майбутньої зустрічі.
У цілому створюється враження, що офіційний Київ, який в останні півтора року дотримується євросоюзівських оцінок ситуації в Білорусі, має намір у ситуації, що склалася, використати польський досвід часів президентства Александра Квасьнєвського, і спробує зіграти роль посередника у відносинах Мінська і Брюсселя. Однак, чи впорається Віктор Ющенко з цією роллю? Чи зможе він стати тим ланцюжком, який зв’яже Білорусь із країнами, що дотримуються демократичного шляху розвитку? Схоже, Віктору Ющенку доведеться складати цей непростий іспит уже найближчими тижнями.
Наразі ж можна говорити, що Олександр Лукашенко апріорі зацікавлений у тому, аби не втрачати зв’язок із Європейським Союзом і Сполученими Штатами і поступово налагоджувати з ними політичні контакти: офіційний Мінськ не може не турбувати посилена залежність від росіян в умовах ізоляції білоруського керівництва з боку Заходу. Оскільки платою за це є поступова втрата суверенітету Білорусі. А отже, — і невідворотне обмеження влади білоруського президента. І не тільки за допомогою встановлення «Газпромом» контролю над «Білтрансгазом». Не забуваймо й про т.зв. «проблему 2008 року»: у Росії мають відбутися президентські вибори, і Володимир Путін серйозно стурбований своїм політичним майбутнім. Як варіант розглядається створення спеціально «під Путіна» посади президента союзної держави. Для цього лише слід зломити опір Олександра Лукашенка й дістати його згоду.
Володимир КРАВЧЕНКО, «Дзеркало тижня»
