Ганна Герман знайшла в Білорусії тигрів
Про своє білоруське коріння Віктор Федорович згадував не раз. Він навіть в 2003 році відвідав село Януки в Білорусії, де протягом кількох століть жили його предки, аж поки дід прем’єра в першу світову війну не виїхав на Донбас.
Наступна згадка про Батьківщину Віктора Федоровича датується нинішнім роком. Нардеп «регіонів» Ганна Герман розповіла дуже цікаву історію, буцімто у Януковича є родинний герб, який був відтворений в селі Януки й переданий в Україну.
Ось такі вони, білоруські селяни - з покоління в покоління передавали легенду про золотий щит, який тримають два тигри, з пальмовими гілками та написом латиною: «I superabo – «Я все здолаю». Тож наш прем’єр має неабияке щастя – власний герб, який є ознакою шляхетності, приналежності до касти обраних. Тож нехай усі недоброзичливці знають: яким би не було тяжке життя Віктора Федоровича, він має шляхетних предків у далекому білоруському селі.
Такий поворот долі не міг залишити нас байдужим. І «Оглядач» вирішив спорядити експедицію у те славетне село, яке відіграло в сучасній українській історії таку важливу роль. Будемо відвертими: ну дуже кортіло побачити на власні очі на шляхетних родичів нашого прем’єра.
Однак, подорож виявилася не такою простою: знайти на мапі Білорусі малу Батьківщину Віктора Януковича - село Януки – мені вдалося не одразу. Ані звичайна мапа країни, ані детальна карта Вітебської області не містили такого населеного пункту. Вірогідно, їх складали задовго до того, як Віктор Федорович вперше очолив Український уряд. Сподіваємося, що під час укладання нової мапи Білорусі, картографи виправлять цю геополітичну помилку.
Як би там не було, а на чинних картах я зустріла Янкі, Янушево, Яковичі та кілька менш схожих назв, а села Януки – як не було. Добре, що під час офіційних повідомлень про візит Віктора Федоровича у свій передвічний край, офіційні повідомлення відкрили завісу таємничості – вказали, що село знаходиться в Докшицькому районі.
Здавалося б: що може бути простіше – треба просто поцікавитися про населений пункт в місцевих органах влади. Однак в Докшицькому райвиконкомі гостя з України зустріли дуже підозріло. Довго роздивлялися посвідчення, а потім просто приголомшили, заявивши, що треба було наперед подзвонити, попередити, прислати редакційного листа, який підтверджує відрядження журналіста, після чого отримати дозвіл у місцевої влади на спілкування з земляками нашого прем’єра.
Втім, після нетривалих переговорів пан Камінський таки намалював детальну дорогу до села Януки. «Дарма ви туди їдете – нічого цікавого там не побачите», - дипломатично попередив Володимир Іванович. В сусідньому з Януками селі, коли я питала дорогу, місцеві «по-простому» пояснили, що ж мав на увазі Камінський: «Навіщо вам ті Януки: там три хати і три алкоголіки», - роззброїли мене сябри своєю щирістю.
Януки: «Три хати, три алкоголіки» й всі - Януковичі
Коли «Обоз» побачив село Янукі, то зразу зрозумів, що Ганні Герман треба було придумати іншу казку про шляхетне походження Януковича. Адже на перший погляд, живих шаблезубих тигрів в Януках знайти легше, ніж тих же тигрів, але намальованих на золотому щиті, обрамленому написом латиною.
Взагалі слід визнати, що села в Білорусії – впорядковані. Для мандрівника усі вони зовні мають доволі привабливий вигляд. Існує державна програма благоустрою сіл, коли за бюджетні гроші ставляться та фарбуються паркани вздовж центральної дороги, ремонтуються сільмаги та будинки культури, скрізь акуратно підстрижена трава. Під час подорожі Білорусією склалося враження, що косарством газонів тут займається левова частина населення. Таким чином «бацька» працевлаштував усіх співвітчизників.
Щоправда, коли входиш всередину розцяцькованого, пофарбованого сільмагу, бачиш традиційний «совковий» інтер’єр, а продукти в ньому - суцільно російського виробництв, і продаються за цінами, які відносно долара вищі, ніж в Україні.
Але це – дрібниці для пересічного білоруса. Адже зовні все – лялечка, усі задоволені життям. Щоправда, для тих, хто встиг забути про радянські реалії, деякі деталі можуть здивувати. Інколи – навіть викликати щирий сміх.
Судіть самі: яку реакцію у мандрівника з України може викликати транспарант, який висить в державному ресторані міста Докшиці. На стіні висить інформаційний плакат про виконання соціальних показників. На ньому акуратно намальована діаграма з підписом, що за планом ресторан мусив «забезпечити 12 посадочних місць, а створив 36». Там же, на кухні цього ресторану, за шафою скромно висить плакат Лукашенко. На питання, чому так заховали, кухарі пояснили, що Бацька заборонив вішати свої портрети в громадських місцях.
Однак. повернемося до села Януковича. Кидається в очі те, що благоустроєм тут і не пахне. Впорядкованою та пофарбованою тут була лише дорожня табличка «Януки». За нею обабіч зарослої травою дороги стояло кілька дерев’яних хат, давно та нещодавно покинутих, зарослих кропивою та чагарником. Одна хата подавала ознаки життя: сховані парканчиком від домашніх тварин, під вікнами цвіли айстри. З-за хати вискочила жвава бабуся з відром яблук.
Я вже почала пригальмовувати біля будинку, як під машиною почувся страшний скрегіт. «На камінь наїхали, - похитала головою бабуся. - Як до нас з Києва Янукович приїжджав, теж замучилися з цією каменюкою».
Бабця швидко щебетала білоруською з чималою порцією польських слів. Я ледь встигала за її промовою, однак цілком розуміла зміст. Гості навідуються в це село не часто, тому господиня дуже раділа можливості поспілкуватися.
Я ще не встигла представитися і привітатися, а вже знала, що Віктор Федорович був трохи шокованим від вигляду села, що він не затримався в Януках довше 10 хвилин. На щастя, незнайомих мені слів у мові господині було не багато, тож суть її скоромовки можна було легко зрозуміти.
А коли бабуся дізналася, що я маю писати про Януковичів, у неї засвітилися очі, а щебет став ще швидшим. «Ангеліна Янукович», - представилася бабця.
- А хтось крім вас в селі живе? - одразу переходжу до діла.
- На горі хата, там молоді живуть, жінка з дітьми. І зверху хата, але туди не варто ходити, - попередила бабця Ангеліна.
- А ще Януковичі крім вас є?
- Йосць, тут всі Януковичі, - відповіла бабуся.
За розмовою я з’ясувала, що колись за місцевими мірками Януки було чимале село. Однак в 70-ті роки Білоруська Республіка почала реалізовувати програму укрупнення сіл, і було заборонено будуватися в Януках. З часом село вимерло, молодь переїжджала в сусідні Гарадіща, або й взагалі світ за очі. Однак перша хвиля «великої міграції» почалася ще до того - на початку століття.
Ангеліна Янукович зауважила, що після приїзду Януковича почала цікавитися історією села. Тож одна стара бабця 1910 року народження, родом з Януків, їй розповіла, що в 20-ті роки минулого століття багато селян виїхали на Донбас. Там відкривалися шахти, потрібні були робочі руки. Спочатку поїхав один, обжився, а за ним потяглися інші. В числі переселенців виявився й дід Віктора Федоровича Володимир.
Ангеліна Янукович каже, що стара бабця пам’ятала родину Володимира Януковича, і навіть показала місце, де стояла його хата. Зараз це галявина навпроти двору бабці Ангеліни, де лежать кілька принесених льодовиком гладеньких валунів.
Володимир Янукович був одним з п’яти синів, батько його - прадід Віктора Федоровича - був першим пасічником в селі. А от сини влаштуватися на рідній землі не зуміли. Землі навкруги Януків бідні, порослі чагарником, отож довелося їхати на заробітки.
Повернувся назад лише один брат. Привіз з України дружину, збудував нову хату. Стара батьківська садиба, кажуть, згоріла, під час великої пожежі, що ледь не спалила всі Янукі в 30-х роках.
Із неабияким задоволенням бабця Ангеліна повела мене на екскурсію. За її словами - в хату брата діда Януковича. Тобто, чоловіка, якому Віктор Федорович є внучатим племінником.
Тут Ганна Герман знайшла герб Януковича?
Дерев’яна будівля давно покинута: облущена піч, залишки старих меблів, десятки пустих пляшок горілки на підлозі. Зі стіни на все це неподобство дивиться Божа Матір зі столітньої фотокартки та сімейний портрет – чоловік та жінка.
- Це брат діда вашого Януковича з дружиною. Вона була україночка, привіз з Донбасу, - розповідає Ангеліна. - Шкода, що Президентом вашого Януковича не вибрали, а то був він, як наш Лукашенко, - раптом перестрибує на політичну тему бабця.
Вона розповіла, як вони всі переживали за нього під час виборів. Лукашенко для старої - ідеал, адже він вчасно видає пенсію. А ще бабуся рада, що про їхнє село не забувають, двічі на тиждень приїжджає автомагазин, привозить все, що замовиш. Більшого бабці не треба. Своє господарство: корова, свиня, кури.
- А діти приїжджають? - запитую.
- Дітей не маю, бо заміж не вийшла, - заявляє бабця. Однак живе вона не сама, а з братом Петром, який теж життя прожив, а не одружився. На питання «чому?» бабця Ангеліна відповідати не стала. Вочевидь, це якась сімейна таємниця, тож вона лише кокетливо заявила: «Так було треба».
Згодом з’явився її брат, Петро Янукович. Спокійний й мовчазний, він курив самокрутку і час від часу «піддакував» своїй говіркій сестрі.
На родича - Віктора Федоровича - зовні ані Ангеліна, ані Петро не схожі. Тож я вирішила пройтися селом, роззнайомитися з іншими Януковичами. Наступна хата була велика, дерев’яна. Вона добре збереглася. Однак подвір’я дуже занедбане, поросле кропивою. В повітрі стояв запах квашених яблук. Мабуть, господарі готували брагу для самогону. До речі, заводська горілка в Білорусії дуже дорога: ціна за пляшку - від 20 до 50 гривень, отож самогон тут в повазі.
На ганок, шкутильгаючи, вийшла Єлена Янукович. Бабуся має поважний вік, і, вочевидь, страждає через хворобу. А ще кинулося в очі, що рідні за нею не доглядають. Під час розмови з’ясувалося, що Віктора Федоровича вона не бачила. Каже, каже перед його візитом мабуть, навмисно приїхали з району, і поклали її у лікарню. Живе бабця з сином. Однак поговорити з меншим Януковичем «Обозу» не довелося. «Випив він вчора дуже. Хворіє…», - пояснила бабця.
Залишилося провідати, ще одну хату, де залишилися родичі Віктора Федоровича. Однак, пам’ятаючи про попередження в райцентрі, я рушила туди з деяким острахом.
Як з’ясувалося, мої страхи були даремними. Тут жила хороша сім’я. Мати, двоє дітей, собака Байкал, кінь Кузя та дві корови. Дочку - дівчину 14-ти років – я побачила на городі біля будинку. Вона вибирала картоплю. Дівча має високий зріст, міцна, з круглими щоками. В усьому вгадується порода Віктора Федоровича.
Її мати - Марися Янукович - на це зауважила, що її чоловіка всі вважали дуже схожим на українського прем’єра. Помер він кілька років тому, йому було лише трохи за п’ятдесят. За словами дружини, працював в колгоспі на тракторі, на машинах, на серце ніколи не скаржився, але раптом серед ночі помер від серцевого нападу. Як розповіла жінка, рання смертність - біда роду Януковичів. В усіх селах, де осіли Януковичі, старенькі за 80 років зустрічаються надзвичайно рідко.
На жаль, у Марисі навіть не залишилося фотокартки чоловіка. Родина живе дуже бідно. Стара хата, меблі ще дідусів-бабусів, побляклі порцелянові ляльки. Марисі доводиться самотужки піднімати двох дітей. Крім дочки Олі у неї є син, він вступив до технікуму. Оля закінчує школу. Ходить пішки в сусіднє Гарадіща.
До речі, саме цю родину Віктор Федорович признав своїми офіційними родичами. В результаті діти отримали цукерки й годинники, а ще з’їздили на відпочинок в Артек. «Ми летіли літаком. Це так цікаво»,- ділиться спогадами Оля.
Янукович тоді саме був прем’єром, навіть запросив дітей в гості в свою державну резиденцію в Криму. Час від часу до Марисі дзвонять з України. «Нещодавно розмовляла з старшим сином Януковича Олександром, обіцяє приїхати», - хвалиться господиня.
Ось і всі Януки. До речі, людину, яка відтворила герб роду Януковичів, я в селі так і не знайшла. Ніхто з Януковичів не знає історії чи легенди про походження свого прізвища. Тому я вирішила шукати Януковичів у околиці. Можливо, там знайдеться людина, яка розповість про предків нашого прем’єра? Найближчим населеним пунктом, у якому можна було знайти Януковичів, є село Гарадище.
Гарадіща від Януків на відстані двох кілометрів. Саме сюди останні роки з Януків переселялися Януковичі. Отож, в Гарадіщах людей з цим прізвищем чимало. Село, чи то «веска», як кажуть в Білорусії, має досить привабливий вигляд. Воно невеличке, але яскраве. Жовті з зеленим будинки, соковита трава, у дворах - айстри та жоржини. Гостя з України Гарадища здивують майже повною відсутністю парканів, будинки від вулиці відгороджують символічні по коліна парканчики з ріденьких кольорових дошок. Місцеві кажуть, їх поставили до приїзду Віктора Федоровича.
До речі, до візиту Януковича паркани поставили не лише в Гарадіщах, а по всій дорозі від Докшиць до Янук. Про розповіли мені в Вовкулатах, у великому селі з сільрадою, до якої входять Гарадіща й Януки.
Пройшовшись вуличкою, обираю веселеньку жовту хатинку поміж квіток, розмальовану червоними мухоморами. Заходжу в гості. Виявляється, я не помилилася – в цій хаті мешкає родина на прізвище Януковичі. Дома були двоє: бабуся з чотирьохрічним білявим онуком Павлом Януковичем.
Малого Януковича я застала за цікавим заняттям - той десь потягнув гаманець, і нишком розбирав дрібні білоруські рублі.
Однак, господиня виявилася не зовсім Янукович. «Моє прізвище Янович, це зять у мене Янукович. Звати Юзік», - розповіла бабця. Юзік Янукович, за словами бабусі, працює комірником, його дружина, Олена Янукович, вчителька молодших класів. «Це вона розмалювала стіни червоними мухоморами», - похвалилася матір.
Вчителі, розповіла бабця Марися, заробляють в Білорусії добре. На долари виходить приблизно 250 «баксів». «Добре заробляє й зять. Ось, машину купили, тепер баню будуємо», - похвалилася Марися.
Скоро з’явився й сам Юзік Янукович на старій іномарці. В селах Білорусії щасливих власників автомобілів надзвичайно мало, тож можна зробити висновок, що ця родина в селі вважається доволі забезпеченою.
Юзік, попри мої потаємні сподівання, виявися абсолютно не схожим на Віктора Федоровича. Довгий, сухий, білявий, з гострими рисами обличчя і хитруватим вогником в очах. Я вже вирішила, що Янукович обличчям вийшов не в батька-діда, аж раптом побачила бабцю, яка бігла мені назустріч, розмахуючи серпом. Жіночка посміхалася винуватою посмішкою Віктора Федоровича. «Мені сказали, ви журналіст з України, пишете про Януковичів. Я - теж Янукович. Це моє дівоче прізвище. А звати Юзефа Адольфівна», - сходу заявила бабця.
Пані Юзефа була настільки схожа на Віктора Федоровича, що навіть ставало дивно, як через стільки поколінь в білоруському селі Гарадіща й Донецькому місті Єнакієве на світ народилося двоє таких схожих людей. Що тут скажеш – рідні гени!
Бабуся була висока, кремезна, вона не лише обличчям, а навіть мімікою нагадувала Віктора Федоровича. Але, на відміну від нього, дуже вже балакуча. В колгоспі якраз збирали старих і малих жати льон. «Нешта почекає. Я бягом», - заявила Юзефа своїй супутниці, теж Янукович. І повела мене до себе в гості.
Дорогою бабуся поскаржилася, що як приїжджав Янукович - міліція її до нього не підпускала. «Тільки керівництво з району та жителі Янук були біля вашого прем’єра. А з Гарадіща народ не підпускали. Але ж ми теж Януковичі», - обурювалася Юзефа. Щоправда, до українського прем’єра Юзефа таки пробралася на цвинтарі.
Бабця виявилася доволі обізнана в житті села за останнє століття, знала історію родини завдяки розповідям батька. З її слів я дійшла висновку, що Януковичі весь цей час жили розміреним, буденним, без пригод життям, а Віктор Федорович - перший представник роду, який чимось особливим прославився. Хоча цікавою людиною, певно, був і батько Юзефи - Адольф Янукович. Юзефа - пізня дитина, бо її «татось» народився в позаминулому столітті. За словами жіночки, він був ледь чи не єдиним писемним в окрузі й у першу світову возив генерала на бричці.
Революції та війни обійшли Януковичів на історичній батьківщині стороною. «У війну трохи партизанили. Німці через село раз проїжджали», - розповідає Юзефа. На прохання переказати якусь історію з життя села під час війни - зашарілася, але таки погодилася: «Мати розповідала, коли німці у селі були - біля колодязя зупинилися помитися. Роздяглися до самих трусів. У нас тоді, ще трусів не носили, отож , хоча було страшно, діти бігали на це чудо дивитися».
Так за розмовою Юзефа привела мене у свою хату. Цікаво, у білоруських родичів Януковича в хатах не зустрінеш вишитих рушників або картин, якими прикрашені старенькі житла в центральній Україні. Старі люди розповіли, що тут ніколи не було традиції вишивати, зате багато ткали. Юзефа показала рушники та килимки, які вона робила власноруч.
Я зупинилася біля ікони–фотокартки Божої Матері. Саме таку я бачила в запущеній хаті двоюрідного діда Віктора Януковича. «З цією іконою я заміж йшла», - розповіла Юзефа.
Виявляється, всі жителі Гарадіща та Янук – католики. В сусідніх Вавкулатах є величезний й старовинний католицьких костел, якому вже кілька століть. Родичі Януковича святкують різдво й великдень по католицькому обряду, за польськими звичаями. Особливо популярний народний звичай, коли діти на Великдень ходять з кошиками по хатах, співають під вікнами пісень, а їм виносять фарбовані яйця. Воском писанки тут не розписують, зате перед тим, як занурити у фарбуючий розчин, перев’язують ниточками, під які підкладають паперові узори. Виходить дуже красиво. До речі, і великодні пісні, і колядки тут співають польською. «Ми ж нащадки поляків. Раніше тут були польські землі», - пояснює Юзефа.
Про родинний герб Януковичів Юзефа Адольфівна нічого не чула. Трохи подумавши, бабця пригадала, як їй батько розповідав, що коли на початку століття будував нову хату в Януках, розбираючи старий застінок, знайшов білі кахлі. «Батько вирішив, що раніше, років 200 тому, був в Януках будинок якогось багатія», - розповіла Юзефа.
Це було єдине свідчення на користь теорії, що, можливо, був колись у Януках свій шляхтич-Янукович, який мав герб з тиграми.
Однак достеменно знає про нього лише Ганна Герман, бо місцеві чиновники у Вовкулатах та Докшицях нічого про нього не чули й весело сміялися над питанням про герб.
«Родовий герб у Януках? Бути цього не може!»,- емоційно заявив «Обозу» Володимир Камінський, начальник відділу інформації в Докшинському райвиконкомі. Він розповів, що особисто збирав інформацію про Януковича до приїзду його в Білорусію. Зокрема, працював з архівам в тому числі костьольними. «Януковичів в архівах дуже багато. Однак всі звичайні селяни», - розповів Володимир Камінський.
Йому вдалося знайти лише одну легенду про походження назви села Януки й прізвища роду Януковичів. «Стара бабця розповідала, що Януки спочатку були хутором. Поставив собі хату там чоловік на ім’я Янук. Потім хутір розростався, а всіх хуторян називали Януковичами», - розповів Камінський.
Ось і все. На завершення лише варто згадати одну невеличка красномовну деталь свого спілкування з місцевою владою. В сільраді у Вовкулатах мене попередили, що мого візиту дуже чекають у райвиконкомі. У райцентрі в знайомому кабінеті я зустрілася з Камінським. Вигляд у нього був надзвичайно стривожений.
- Мені вже начальник оголосив догану через вас! Сказав, чому дозволив вам поїхати? А я йому кажу: як я можу не дозволити, хіба охорону на дорозі до Янук поставити? Так всі ж дороги не перекриєш! Правильно?
- Правильно, - морально підтримую постраждалого чиновника. – Зрештою, я могла б інкогніто проїхати в Януки, не запитуючи у вас дороги.
- От і я йому так сказав. Кажу, якби був злий умисел, ви б до нас не заходили, правда?» - повеселішав Володимир Іванович.
- Який такий умисел?! Ми просто цікавимося Януковичами. - Однак вираз обличчя чиновника свідчив, що він не жартує. Як би там не було, про мій візит, напевно, не стали повідомляти в КГБ, і подорож закінчилася без пригод. Хоча спогади про фамільний герб Віктора Януковича, на жаль, знайти так і не вдалося.
