ВСУ контролируют около 1000 квадратных километров территории РФ — Сырский

Жэка , раzійскім акупантам каб захапіць аналагічны квадрат спатрэбілася болей за паўгады і дзясяткі тысясаў пакетызаваных іванаў пакласці ў чарназём

Плошча Масквы ў межах МКАД 900 кв.км.

Пам'ятаєте, наскільки популярною була концепція "несиметричної відповіді" на агресію? У них сил багато, у нас - мало, отже ми приречені на те, щоб знайти несиметричний, несподіваний спосіб дій. Нам обіцяли цей спосіб знайти. Чекали на допомогу, на гроші, на повернення з закордону навчених воїнів. І ось все співпало і що ми бачимо? Наше командування не придумало нічого кращого за те, щоб використати обмежені ресурси для того ж, що весь цей час робив ворог - захоплювати окремі села на чужій території і звітувати командуванню про черговий вивішений прапор на сільраді.

Хіба це асиметрична відповідь? Багато хто вірить у чудо - що вдасться уникнути численних жертв серед учасників цієї операції. Багато хто вірить, що в Кремлі когось цікавить доля жителів тих самих сіл і містечок. Хтось розраховує на те, що по той бік кордону почнеться щось таке, що змінить всю ситуацію на нашу користь. Отже, ми знову в тій самій пасці: просто копіюємо дії агресора і знову таки сподіваємось на щось, що має статися там, а не тут. А тут і далі гинуть мирні люди. Спроби згадати про історично наші землі там виглядають як поганий жарт, бо саме цим виправдовується ворогом нинішня агресивна війна. Мрії про можливий обмін захопленими територіями мають привести мрійників до висновку, що краще втратити якусь територію, аби зберегти життя людей, які ще живуть на землі по цей бік кордону, і вже почати ті кляті переговори. Якщо переговорні позиції не враховують жертви серед наших людей, а тільки квадратні кілометри території, від якої український уряд фактично відмовився ще 10 років тому, то заради чого будуть вестися ці переговори?

Асиметрична відповідь, насправді існує. Вона полягає у втраті територій, яка, насправді, буде розплатою за 30 років діяльності тут національної держави. Ця діяльність стала причиною економічної руїни, втрати половини населення, бідності і відчаю. Хіба хтось очікував, що за все це не доведеться заплатити? Самі діячі - в безпеці і комфорті. Українці платять життям, кров'ю, руйнуваннями і безнадійністю під час війни, яку приніс до нас багаторічний стратегічний партнер українського уряду. Чи не час покінчити з цією грою, яка загрожує нам зникненням? Чи не важливіше зберегти те, що залишається поза війною, і нарешті створити тут людські умови для життя всіх. хто ще живий? Умови не для купки начальства, а для всіх, хто хоче чесно працювати і багатіти на цій землі своєю працею, а не пограбуванням співвітчизників. Ось так і виглядає несиметрична відповідь. Час для того, щоб її реалізувати, спливає поки ми спостерігаємо за черговими спробами начальства стати ще більше подібними до того ворога, з яким українці воюють.